Катеринопільський будинок дитячої та юнацької творчості

 

http://bdut.ucoz.ua/modul_samoosvitnoji_roboti_metodista.ppt

Психологічні  ігри в роботі

керівника  гуртка

 

Психологічні ігри допомагають розв’язати навчально-виховні завдання позашкільної освіти, тому їх використання—один із елементів психолого-педагогічного супроводу дитини і володіння методикою їх проведення є невід’ємною складовою психологічної підготовки педагога.

 Кожна дитина має природний потяг до гри. Неможливо уявити дитинство без ігрових занять.

Гра—це чарівна скринька”, за допомогою якої можна навчити малюка читати, писати і головне—мислити, спостерігати, доводити, розуміти, творити. 

Відомий психолог Л.С. Виготський зазначав, що наукові поняття не створюються і не заучуються  дитиною, а виникають і складаються за допомогою величезного напруження власної думки. Саме тому один зі шляхів, який веде до прискорення процесу пізнання, - використання розвивальних ігор у різних видах діяльності дітей.

Під психологічною розвивальною грою ми розуміємо ігрову діяльність, організовану педагогом і спрямовану на розвиток психічних процесів у дітей, їх емоційної сфери.

У розвивальних іграх вдається поєднати один із головних принципів навчання—від простого до складного—з важливим принципом творчої діяльності—самостійно за здібностями. Таке поєднання дозволяє розв’язати в грі одразу декілька проблем, пов’язаних із розвитком творчих здібностей:

розвивальні ігри дають матеріал для розвитку творчих здібностей із раннього віку;

Завдання розвивальних ігор, як сходинки, завжди створюють умови, що зумовлюють розвиток здібностей;

Щоразу самостійно піднімаючись до своїх вершин, дитина розвивається найбільш успішно;

Розвивальні ігри можуть бути різноманітними за своїм змістом і, як інші ігри, не сумісні з примусом, створюють атмосферу вільної та радісної творчості;  

Граючись з дітьми, батьки і педагоги                                                                                                                                                                                                                                                                        навчаються поважати особистість дитини, не заважати дитині розмірковувати і приймати рішення самостійно, не виконувати за неї те, що вона може зробити сама.

 

 

Психологічні розвивальні ігри використовують у процесі проведення гурткових занять за різними напрямками . Кількість та тривалість ігор залежить від віку дітей, їх готовності до сприйняття ігрових завдань, складності та новизни запропонованих ігор.  Загальний час проведення цих заходів протягом уроку не повинен перевищувати десяти хвилин. Як свідчить досвід, використання ігор залежно від потреби керівника гуртка мають визначати зміст та мету.   

"ЗОЛОТІ ПРАВИЛА”розвивальних ігор

Гра має приносити радість і дитині, і дорослому. Кожен успіх дитини—це спільне досягнення. Радійте успіху—це спільне досягнення. Радійте успіху—це надихає малюка.

Зацікавлюйте дитину грою, але не примушуйте її гратися, не доводьте заняття іграми до переобтяження.

Розвивальні ігри—ігри творчі. Усі завдання діти повинні виконувати самостійно. Наберіться терпіння і не підказуйте ані словом, ані жестом, ані поглядом.

Щоб відчути порівняльну складність завдань, перш ніж давати завдання дітям обов’ язково спробуйте виконати їх самі.

Якщо дитина НЕ впорується із завданням, це  означає, що ви переоцінили рівень її розвитку.

  Захоплення дітей відбувається хвилями, тому, коли у дитини зникає інтерес, "забувайте”  про гру на місяць, а потім "випадково” знайдіть її. Повернення до гри часто буває схожим на зустріч із старим другом.

Ігри слід берегти, не можна ставити їх на одному рівні за доступністю з рештою іграшок. Краще, щоб  дитина попросила гру.

Доречно влаштовувати змагання на швидкість виконання завдань.

Граючись, поводьте себе з дитиною, як рівний з рівним, підтримуючи атмосферу гри.

Ігри необхідно повторювати, повторення - необхідна умова розвивального ефекту.

           Методист  БДЮТ Джус А.І.

 

 

    Обдарована дитина: яка вона?  

      Вміння знаходити обдарованих та здібних дітей—

      це талант, уміння їх виховувати — мистецтво.

   Кожна дитина по-своєму неповторна. Вона приходить у цей світ, щоб творити своє життя, знайти себе:

хтось здібний до музики, образотворчого мистецтва, художньої праці, хтось пише вірші, оповідання. Скільки дітей — стільки й здібностей, які залежать від  психолого - фізіологічних особливостей людини, соціального оточення, сім’ї та школи.

Існує багато методик, які допомагають пізнати творчу, обдаровану дитину з креативністю її мислення.

Виявлення обдарованих і талановитих дітей — це тривалий процес. Щоб бути хорошим педагогом , треба любити те, чого вчиш, і любити тих, кого вчиш.

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його.

У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а в інших

залишаються  дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібності, як обдарування, талант і геніальність притаманні аж ніяк не кожному. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв’язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв’язання, творчості.

Розвиток здібностей нерозривно пов’язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктує із учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам’яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані через впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми.

Практика показала, що діяльність педагога має спрямовуватися на розвиток індивідуальності кожного вихованця , формування його здатності до самопізнання  та самоосвіти, враховуючи при цьому індивідуальний темп і стиль учня.

 

                                     Як розвивати творчі здібності обдарованих дітей

 

Підхоплюйте думки вихованців й оцінюйте їх одразу, підкреслюючи їхню оригінальність, важливість тощо.

Підкреслюйте інтерес дітей до нового.

Заохочуйте оперування предметами, матеріалами, ідеями. Дитина практично вирішує дослідницькі завдання.

Вчіть дітей систематичної самооцінки кожної думки. Ніколи не відкидайте її.

Виробляйте у дітей терпиме ставлення до нових понять, думок.   

Учіть дітей цінувати власні та чужі думки.

Іноді ровесники ставляться до здібних дітей агресивно, цьому необхідно запобігати. Найкращим засобом є пояснення здібному, що це характерно, й розвивати у нього терпимість та впевненість.

Стимулюйте і підтримуйте ініціативу учнів, самостійність. Підкидайте проекти, які можуть захоплювати.

Створюйте проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви.

Створюйте в школі періоди творчої активності, адже багато геніальних рішень з’являється в такий момент.

Розвивайте критичне сприйняття дійсності.

Впливайте особистим прикладом.

Під час занять чітко контролюйте досягнуті результати та давайте завдання підвищеної складності, створюйте ситуації самоаналізу, самооцінки, самопізнання.

Використовуйте творчу діяльність вихованців під час проведення різних видів масових заходів, відкритих занять, свят.

Відзначайте досягнення вихованців, підтримуйте та стимулюйте активність, ініціативу, пошук.

Не бійтеся вибачитися, якщо ви не мали рації. Ваш авторитет в очах учнів тільки підвищиться. Будьте терплячими і до їхніх помилок.

Пам’ятайте , що учень —  "...це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який треба запалити”   ( К.Д. Ушинський).

 

                                                                                                                                  Методист БДЮТ         А.І.Джус                                                                           

 

 

        Ми працюємо з усіма дітьми, незалежно від їхніх здібностей, тому що

всі діти—це наші діти, і ми, зобов’ язані піклуватися про майбутнє кожного

вихованця.

         Але світ тримається на майстрах і спрямовується геніями…

          Тому, не випускаючи з поля зору жодного гуртківця, педагог повинен

усе—таки особливу увагу приділяти обдарованим дітям.

          Це завдання вирішується в трьох аспектах:

_ пошук обдарованих дітей, виявлення природних задатків дитини;

_ розкриття виявлених задатків.

 

             ПОШУК  ОБДАРОВАНИХ  ДІТЕЙ

           Іноді лунає думка, що шукати талант не складає труднощів — він сам себе виявляє. Так, якщо дитина незвичайно допитлива, активна в якій-небудь справі, захоплена нею цілком, закидає педагога запитаннями, жадібно ловить кожне його слово, сама намагається відповідати, при цьому в неї, що називається, "горять очі” - то, швидше за все, ми маємо справу з обдарованою дитиною і таких чимало. До того ж ми знаємо, що в Будинок дитячої творчості діти ідуть добровільно, це значить, що дитина чимось цікавиться, щось шукає; іноді усвідомлено, але частіше підсвідомо відчуває потребу виявити себе в якійсь справі.

          Однак обставина, що в гуртки нерідко приходять діти з деяким творчим потенціалом, хоча і спрощує пошук найбільш обдарованих із них, проте не робить цю справу легкою: керівнику гуртка варто постійно вести моніторинг інтересів і захоплень кожного гуртківця, його здібності, уміння, знання засвоювати на практиці.

          Тільки уважно спостерігаючи за вихованцями можна побачити серед них майбутніх геніїв.

            

           РОЗКРИТТЯ  ПРИРОДНИХ  ЗАДАТКІВ

         Усвідомлюючи, що якийсь гуртківець явно має незвичайні здібності, педагогу слід, не втрачаючи часу, сформувати алгоритм своїх дій, спрямованих на розкриття цих здібностей.

           Як показує досвід провідних педагогів, розкриття і розвиток природних обдарувань дітей відбувається більш успішно, якщо запрограмувати, принаймні такі заходи:

чітко визначити, які саме здібності домінують у конкретного гуртківця, в якій справі він може їх найбільш повно реалізувати;

систематично ставити перед кожним з гуртківців усе нові й нові завдання, послідовно ускладнюючи їх ( навіть залучати до рішення значних проблем!);

створити в гуртку умови для творчого мислення, використовувати в навчально-виховному процесі новітні засоби навчання: комп”ютерні програми, інтернет, відео лекції, сучасні наочні засоби тощо;

якнайчастіше залучати обдаровану дитину до різного роду конкурсів, змагань, виставок і т.п.;

усіляко заохочувати працьовитість й успіхи талановитого гуртківця, постійно порівнювати його із самим собою, розкриваючи динаміку його розвитку;

і, нарешті, вчасно попереджати прояви "зоряної хвороби”, оберігати талановитих виконавців від ілюзій і оман, властивих дитячому й підлітковому віку.

 

               ДОПОМОГА В ПРОФОРІЄНТАЦІЇ

              Практика свідчить, що гурткова робота в дитячому віці закладає міцну основу майбутньої спеціальності.

             Тому керівнику гуртка необхідно зробити все можливе, щоб підліток не помилився у виборі майбутньої професії. Для цього варто розкривати вихованцям усі переваги, усі тонкощі і секрети майстерності, одним словом, не тільки "посіяти насіння”, а й забезпечити його гарні "сходи”.

             Дуже важливо не тільки надавати вихованцю ґрунтовні професійні знання і виробити навички, а й прищепити йому вольові і моральні якості, уміння долати труднощі, "не скисати” від невдач, аналізувати життєві ситуації, адаптуватися до них, упевнено орієнтуватися на ринку праці. Необхідно вселяти своїм підопічним думку, що вони мають бути готові вчитися все життя, постійно працювати над собою, самовдосконалюватися.

             Досвідчені керівники знають, що коли їхня робота приносить, нарешті, очікувані плоди, коли їхні обдаровані вихованці роблять перші справжні успіхи в житті, а потім досягають майстерності у своїй сараві й стають визнаними фахівцями—тоді педагог, що поставив їх на крило”, отримає найбільше задоволення від своєї праці.

 

                                                                                                              Методист БДЮТ         Джус А.І.

 

Формування продуктивних знань

на гуртковому занятті

Чому дитина відвідує гурток? Можливо, вона вже зрозуміла, що цей вид творчості їй подобається або вона хоче саме цього навчитися. А може, вона вирішила, що саме тут удосконалить уміння в улюбленій справі. Чи все це побачили й зрозуміли батьки і змогли донести до дитини? Так чи інакше, але без розуміння нічого б не відбулося, не намітилась би мета і, відповідно, б не виникло бажання її здійснити.

Створюючи виріб, дитина вчиться не тільки уявляти собі кінцевий результат, але й визначати хід руху. Тут розуміння реалізується  через пізнавальну активність, логічну послідовність виконуваних операцій, здобуття нових знань, використання власного досвіду. Педагог на початку навчання зазвичай використовує різні підходи до розуміння змісту роботи.

 У подальшій роботі керівник гуртка заохочує дітей до самостійного визначення етапів, спираючись на здобуті знання, закріплюючи технологічні аспекти і з’ясовуючи, наскільки вони зрозумілі та осмислені дітьми.

Часто гуртківці, які усвідомили мету, здатні пропонувати свої варіанти, а не просто використовувати запропонований. У таких дітей виявляється розуміння на рівні змісту. Їм цікаво привносити в процес своє бачення, і тут педагог використовує індивідуальний підхід, усіляко стимулюючи ініціативність.  Гурткова робота дозволяє успішно реалізуватися творчим особистостям, які віддають перевагу виходу за межі запропонованих програмою стандартів. У школі це не завжди вдається, а гурток дає таку можливість—можливість творчого зростання.

Важливо вчасно “підхопити”й обережно спрямувати в потрібне русло ініціативу дитини. У цьому допомагають довірливі стосунки між педагогом і гуртківцем. Це гарно спрацьовує, коли дітям пропонують колективні завдання.

Коли складаються довірливі стосунки між педагогом і дітьми, тоді спрацьовує зворотний зв'язок як рівень розуміння. Легко встановити зворотний зв'язок  у ході завдань на перевірку знань. Тут також важливий індивідуальний підхід. Потрібно використовувати ігрову ситуацію: або запропонувати дитині обмінятися ролями.

Хотілося б також торкнутися розуміння термінів, понять. Керівнику гуртка важливо передати вихованцям базові знання, без яких неможливий професійний процес, і тут без загальноприйнятих термінів і понять не обійтися. Потрібно пам'ятати , що перевантажувати свідомість дитини великою кількістю термінів не доцільно. Достатньо обмежитися тільки найнеобхіднішим, щоб була можливість розуміти один одного, як кажуть, “спілкуватись однією мовою”.

Тут також на допомогу приходить гра.

Говорячи про можливість розуміння в навчанні, ми маємо на увазі вміння керівника гуртка організувати педагогічний процес так, щоб це розуміння відбулося в усіх його аспектах: установлюється довірливий діалог між педагогом і дитиною, у гуртківців між собою, діти, не соромлячись, можуть висловити свою точку зору і, якщо щось не зрозуміли, отримати допомогу від педагога чи однолітків. Дитина відчуває, що тут її не тільки навчать, але зрозуміють і допоможуть їй.

Прагнемо  ми саме цього. У пригоді стають словесні асоціації, індивідуальний підхід і гра. Але головне—розуміння: що, як і чому я це роблю.

Девізом для нас, керівників гуртків, ми обрали слова Ш. Амонашвілі: “Розумом дитина може тільки усвідомити знання; але якщо ще і серцем — тоді всі двері пізнання будуть розчинені перед нею навстіж, і знання стануть знаряддям благого перетворення і становлення.

 

     Методист БДЮТ      А.І. Джус

 

 

Спілкування людей

Відомий французький     письменник Антуан де Сент—Екзюпері

назвав  людське спілкування найбільшою розкішшю на світі.

Спілкування людей—досить складний і тонкий процес.

                                 Кожен із нас вчиться цього  все життя, здобуваючи досвід, часто за рахунок помилок і розчарувань.

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну  роль: супроводжувало й обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає  виконувати  специфічну функцію  передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом  і заявляє про себе як особистість.

Спілкування є не лише збагаченням людей інформації, а й показником культури й інтелігенції.

Культура спілкування—процес безпосередніх або опосередкованих взаємин людини з людиною, від яких обом сторонам тепло, приємно, комфортно.

Культура спілкування включає:

1. Спосіб мислення людини і її поведінку.

2. Вихованість людини і її інтелігентність.

3. Вміння зробити зустрічний  крок партнерові і бажання його вислухати.

4. Вміння з гідністю і відповідно до обставин вести себе.

 

У процесі спілкування:

1. Забезпечується єдність дій людей, що виконують спільну роботу.

2. Здійснюється консолідація, їх згуртованість.

3. Упорядковується цілеспрямована діяльність людей.

4. Спілкування збагачує людей.

5. У процесі спілкування не тільки забезпечується колективна діяльність, а й формуються психологічні взаємини симпатії і антипатії, довіри і підозри, щирості і лукавства.

   Таким чином, спілкування є необхідним засобом виховання людини. Спілкування як засіб розширює світогляд людей, їх інтелект, сприяє розвитку вмінь жити серед людей.

   Спілкування—це не лише засіб досягнення успіху в житті, а й велимка аналітична робота. В процесі спілкування необхідно проаналізувати події і явища, умови, в яких проходить спілкування, психологічні особливості партнера по спілкуванню, свої особисті уміння і домагання.

  Примітивний рівень спілкування.

  Суть примітивного рівня спілкування в тому, що партнери вбачають один в одному певну перешкоду для досягнення своїх цілей. Щоби подолати цю  перешкоду, вони часто відходять від теми спілкування і переходять на особистості, дають оцінку один одному.

   Що робити, щоб не спілкуватися на такому рівні?

Рекомендації:

1. Не давати партнеру відходити від теми.

2. Компенсувати у партнера те, чого йому в цей час не вистачає ( чим голосніше говорить він, тим ви—тихіше).

3. Намагатися заспокоїти партнера, вивчити проблему, з якою він звертається, але ні в якому разі не обіцяти, що вирішиться вона позитивно(“Ви знаєте, це питання нове. Я не обіцяю, що щось зможу зробити, але розберусь”).

4. Витягуєте ключ і кажете, що треба вийти.

                                                  

                                                            Методист БДЮТ    Джус А.І.