14 жовтня щорічно відзначається День молитви за всіх полеглих за волю і державність України.
Тисячі років, одне за одним покоління українців боролися.
«За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ…». Мільйони українських Воїнів полягли заради того, щоб Україна мала світле і чисте майбутнє. І я сподіваюсь, що за свої благородні наміри вони вибороли собі місце в Раю.
І в наш час Лицарі минулих поколінь стали героїчним ідеалом для тих, хто продовжує у ХХІ столітті боротьбу за державність української нації.
Достатньо символічним є те, що в цей день відзначається ще й День українського козацтва і День заснування УПА. Адже саме козацтво дало поштовх до патріотичного виховання громадян та любові до України, готовності захищати її територіальну цілісність,а УПА достойно протистояла німецьким і радянським каральним військам.
Також 14 жовтня відзначається одне з найбільш шанованих свят в Україні – свято Покрови Пресвятої Богородиці.
Пресвяту Богородицю козаки вважали своєю заступницею і покровителькою.
14 жовтня – це свято українського духу та прагнення до свободи та незалежності. Це свято людей, що не піддалися безвиходді та задля своєї свободи вибрали шлях Воїнів - шлях тернистий і небезпечний, але єдиний, що міг привести українську націю до омріяної Перемоги.
Кожна людина починається з отчої землі, пускаючи в неї глибоке коріння. Усі ми серцем приростаємо до свого омріяного краю. Калинова кров тече у наших жилах, душа палахкотить дзвінкими й тужливими піснями, як саме життя.
Господь благословив цей народ на творчість і любов, а разом і з тим – на муки і скорботу.
…Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невольницьким плачем…
Так повелося, що українці пишуть свою історію брязкотом зброї, тупотом коней, передсмертним стогоном і голосінням матерів і осиротілих дітей, а все воєдино зливаючись, безмежно тривожить душі кожного з нас.
Та завжди було кому постояти за Вітчизну;відчайдушні запорожці своїм завзяттям і нечуваною хоробрістю наводили на ворога жах, а протистояння фашистським загарбникам від малого до старого збивало з ніг зашкарублих німців-загарбників… А сьогодні? Здавалося, досить люті часи минули. Наш народ дожив до вистражданої незалежності. І що?
Батьківщина знову потребує мужніх і незрадливих сердець, самовідданості і відваги, а найголовніше – щоб гнітючі настрої зневіри не взяли в полон слабкодухих і спустошених.
Тож скріпімося духом, приєднаймося до побратима, підтримаймо один одного, зігріймо заледеніле серце «старшого брата»…
Хай запанує дух любові,..
І, може, нива, що віз крові…
Одужає і вродить… Жито…
|